Міжнародна команда вчених під керівництвом дослідника із Квінслендського університету виявила, що отрута, яку використовують для самозахисту маленькі примати, майже ідентична котячому алергену. Це може означати, що алергія на котів є також їхнім еволюційним пристосуванням для відлякування ворогів.
Не всі люблять котиків
Алергія на котів є однією з найпоширеніших у світі – за приблизними оцінками на неї страждає від 5 до 10 відсотків населення планети. Взагалі, коти є далеко не гіпоалергенними. Наразі відомо про вісім типів алергенів, що продукують вусаті пухнастики.
Понад 80% алергій на котів викликані першим типом – Fel d 1, який і розглядали дослідники. Цей білок переважно виробляється у слині, сальних залозах і, власне, шкірі котячих. Він виділяється всіма кішками, але його концентрація залежить від віку, породи та статі кішки. Так, цього алергену більше у дорослих котів, ніж у кошенят, а у самців його більше, ніж у самок. Вважається, що коти сибірської та балійської породи продукують найменше цього білка.
Поширеною є думка, що алергія виникає на котячу шерсть, однак сама по собі вона не є алергеном, а лише його переносником. Вилизуючись, разом зі слиною тварини наносять алерген на шерсть. Крім того, сама шерсть також містить велику кількість відмерлих лусочок шкіри з цим алергеном. Таким чином шерсть та часточки шкіри, що неодмінно розлітаються по всій окрузі, стають причиною виникнення алергій, однак не прямо, а опосередковано. Цікаво, що Fel d 1 настільки поширений, що його можна знайти майже у кожному будинку, навіть у тому, де котів не тримають.
Унікальний примат
Науковці в Індонезії досліджували одну із найбільш загадкових та незвичайних тварин, що там мешкають, – єдиного у світі отруйного примата – товстого лорі. Це невелика миловидна істота вагою до 1,5 кг з виразними очима, від якої геть не очікуєш небезпеки. Проте небезпека все ж є, і це стосується, у першу чергу, інших товстих лорі.
Так виглядає яванський товстий лорі, отруту якого досліджували вчені. Джерело: Andrew Walmsley/NPL.
Отруту можна знайти у слині товстих лорі, а також у ділянці ліктьових згинів, де знаходиться особлива залоза, яка також виділяє токсин. При поєднанні цих двох речовин – слини та отрути з залози – що часто відбувається при догляді за шерстю, наприклад, утворюється нова, сильніша отрута.
Отруйна залоза на передній кінцівці товстих лорі. Джерело: Helga Schulze.
Поширена по тілу, вона, зокрема, слугує захистом від шкірних паразитів. Але вона також є причиною того, що укуси лорі дуже болючі та довго не заживають (до кількох місяців).
Часто для товстих лорі укуси їхніх родичів виявляються смертельними. У людей іноді після поранення виникає анафілактичний шок, тобто отруйна речовина викликає у людей більше реакцію гіперчутливості, а не токсикоз.
“Зазвичай товсті лорі використовують свою отруту у боротьбі з іншими товстими лорі, завдаючи ран, що дуже повільно загоюються. Але коли вони кусають людину, то у жертви проявляються симптоми, властиві для сильної алергічної реакції”,
– каже Браян Фрай, головний автор наукового дослідження та професор Квінслендського університету
Котячий веном
Вже деякий час відомо, що секрет з унікальних залоз лорі має у структурі білок, схожий на котячий Fel d 1. Але тільки зараз науковці провели повне секвенування білка, тобто встановили амінокислотну послідовність токсину та порівняли його з котячим білком.
Виявилося, що ці дві речовини мають багато спільного, починаючи з зовнішньої структури та закінчуючи послідовністю амінокислот. Так, для одного ланцюга схожість між двома білками сягнула 52,9%, а для другого – 35,7%.
Вчені вважають, що це може вказувати на спільність молекулярної еволюції цих речовин та спільну функціональність. Якщо сюди додати значну поширеність алергії на котів, то можливо, вона не є випадковим збігом обставин?
“Наша теорія полягає в наступному: оскільки цей білок використовується як захисна зброя у товстих лорі, то є певний сенс вважати, що коти теж можуть використовувати цей білок як захист,”
– розмірковує Фрай.
“Можливо, це теж пристосування проти хижаків, набуте в ході еволюції”.
Фрай вважає, що було б просто дивним збігом обставин, якби виявилося, що згаданий білок у котів має інше пристосування, аніж у товстих лорі, зважаючи на подібність речовин у двох тварин.
Існує певна ймовірність, що майже половина з нас тримає вдома справжню отруйну тварину.
Автори кажуть, що подібним чином може виявитися, що алергія на отруту мурах чи бджіл теж є еволюційно дібраним пристосуванням.
“Це дослідження – прекрасний приклад того, що робить науку такою чудовою: коли кожна відповідь породжує кілька нових і цікавих питань”,
– каже Браян Фрай.
Toxins (2020), doi: 10.3390/toxins12020086.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.