Неймовірні за будь-якими мірками зовнішньої Сонячної системи рухи місяців Нептуна стали доволі неочікуваними для дослідників.
Експерти з орбітальної динаміки називають рух орбіт “танцем уникнення” (dance of avoidance), який виконують крихітні супутники Наяд і Таласса. Вони обертаються на відстані лише 1850 кілометрів від атмосфери Нептуна, але ніколи не наближаються одне до одного. Орбіта Наяда має певний нахил, тому під час кожного проходження біля повільного Таласа, вони досягають дистанції розриву близько 3540 кілометрів.
У цій вічній хореографії Наяд робить оберт навколо крижаного гіганта кожні сім годин, тоді як Таласса на зовнішній траєкторії робить оберт за сім з половиною годин. Тож, якби ми опинилися на поверхні Таласси, ми би побачили різку зміну руху Наяда за зигзагоподібним малюнком: супутник проходить спочатку двічі зверху, а потім двічі знизу. І цей процес повторюється щоразу. Звичайно, такий танок виглядає дивно, проте він зберігає орбіти стабільними.
“Ми називаємо цю повторювану закономірність резонансом,”
– пояснює Марина Брозович, експерт з динаміки Сонячної системи в Лабораторії реактивного руху NASA в Пасадені, Каліфорнія, та головний авто дослідження –
“Є багато різних видів “танців”, за якими можуть слідувати планети, місяці та астероїди, але такого ще ніколи не бачили.”
На відстані майже 4,5 млрд кілометрів від Сонця єдиним відчутним джерелом гравітації є газовий гігант. Такі планети можуть мати десятки супутників і Нептун – не виключення. Сьогодні нам відомі 14 його супутників. Несо є найвіддаленішим від усіх, і його оберт навколо Нептуна триває цілих 27 років. Наяд і Таласа, порівняно, дуже невеликі та мають протяжність усього 100 кілометрів в довжину.
Зигзагоподібна траєкторія руху Наяда навколо Таласа
Як вони стали парою, ніколи не “зустрічаючись” одне з одним? Вважається, що початкова супутникова система була порушена у минулому, коли Нептун захопив гігантську “перлину” – Тритон. Саме тоді, як вважають дослідники, з залишків матерії сформувалися наші внутрішні «танцюристи» зі своїми унікальними орбітами.
“Ми підозрюємо, що Наяд був спрямований на свою нахилену орбіту внаслідок попередньої взаємодії з одним з інших внутрішніх супутників Нептуна. І тільки після встановлення його орбітального нахилу, він підлаштуватися під такий незвичайний резонанс з Талассою”,
– пояснює Брозович.
Саме за допомогою Габбла Брозович та її колеги виявили незвичайну орбітальну картину, яка стала першим кроком до розуміння внутрішніх супутників Нептуна. Хто знає, яку нову загадку нам підкине Габбл наступного разу?
Icarus (2019), doi: 10.1016/j.icarus.2019.113462.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.