Хоча сучасна поверхня Марса більше нагадує безплідну та холодну пустелю, знахідки дослідників вказують на геть інше минуле, коли Марс був значно теплішою та “вологою” планетою, якою текли ріки. Тож, куди поділася уся ця вода? Нове дослідження, схоже, має відповідь на це питання.
Поверхня-губка
У новій роботі, нещодавно опублікованій у журналі Nature, оксфордські дослідники зазначають, що марсіанська вода потрапила в пастку у камінні червоної планети.
Вчені вважають, що у минулому марсіанська поверхня вступила у хімічну реакцію з водою та абсорбувала її, збільшивши окислення породи та зробивши життя на поверхні Марса неможливим.
Згідно з попередньою гіпотезою, поверхневі води Марса випарувалися під нищівним впливом сонячного вітру, коли зникло магнітне поле планети. За іншим припущенням, вода частково кристалізувалася у формі льоду під поверхнею. Водночас, жодне з цих припущень так і не пояснило факт зникнення всієї води з планети, яка колись була схожа на Землю.
Художнє зображення поверхні Марса у минулому та сьогодні. NASA’s Goddard Space Flight Center
Команда дослідників з Оксфорда на чолі з Джоном Вейдом була впевнена, що ключ до вирішення цього пазла криється в особливій мінералогії Марса. Щоби з’ясувати, скільки води можна вилучити з марсіанські породи, вони вирішили використати комп’ютерні моделі, які готувалися для аналізу земного каміння. Дослідники також врахували вплив температури та тиску під поверхнею Марса, щоби відтворити умови на червоній планеті.
Результати моделювання показали, що марсіанські базальтові породи містять на 25% більше вологи у порівнянні з земними. Власна порода Марса витягнула воду з поверхні планети та акумулювала її під землею.
Чому цього не сталося на Землі?
За словами дослідників, уся справа – в унікальній мінералогії Марса. Це дослідження не лише відкриває завісу перед загадкою зникнення води на Марсі, а й підкреслює визначну роль хімічного складу планети у формуванні сприятливих умов для існування життя.
“Люди розмірковували над цим питанням дуже давно, проте ніколи не перевіряли теорію, за якою вода могла бути поглинена в результаті простих реакцій у камінні. Можна назбирати цілу кишеню доказів, які разом наводять нас на думку, що для окислення марсіанської мантії потрібні геть інші реакції,”
– пояснює Вейд –
“Наявна система тектоніки плит на Землі запобігає значним змінам у рівні поверхневих вод, коли волога порода успішно позбувається вологи перед тим, як потрапити у відносно суху мантію. Проте, ані молода Земля, ані молодий Марс, не мали такої системи обробки води. Коли вода на Марсі контактувала зі свіжою лавою, що формувала базальтову кору, виникав ефект губки.”
Марс також значно менший за Землю, а його багата на кремній мантія також містить більшу кількість заліза. Місцевий температурний режим та час зробили його поверхню більш активною у реакціях з водою. За таких умов всередині Марса почали формуватись мінерали з високим вмістом води.
Усі ці обставини змусили Марс працювати як губку, постійно всмоктуючи воду у мантію. Водночас, на молодій Землі насичене водою каміння трималось на поверхні, доки воно не починало висушуватись на шляху до мантії.
“Питання на кшталт: що, якби Земля містила більше або менше заліза у своїй мантії, як би це змінило її середовище? Що, якби Земля була більшою чи меншою? Ці відповіді допоможуть нам зрозуміти, яку роль відіграє хімія каміння у майбутній долі планети.”
– підсумував дослідник.
Тепер у пошуках життя на інших планетах науковці будуть змушені дивитись не лише на “правильну” хімію, а й на те, як була складена планета. Як ми знаємо, від цього буде залежати, чи триматиметься на її поверхні вода.
Nature (2017), doi: 10.1038/nature25031; Nature (2017), doi: 10.1038/nature24625.