Дослідники вперше зафіксували на поверхні Плутона дюни. У цьому їм допомогли знімки з космічного апарата New Horizons (Нові Горизонти), який пролетів повз Плутон у 2015 році.
Нове дослідження припускає, що хвилясті утворення на карликовій планеті виникли в процесі сублімації.
Гори, вітер та дюни на околицях Сонячної системи
Знімок космічного апарата New Horizons 2015 року демонструє хвилясті структури на поверхні – дюни (знизу по центру та праворуч). Джерело: SWRI, JHU Applied Physics Lab, NASA
Зображення, які розкрили нові деталі про віддалений світ Плутона, були отримані апаратом New Horizons у липні 2015 року.
Планетолог Метт Телфер з Плімутського університету разом з колегами вирішив детально вивчити знімки та проаналізувати гребні, які можна побачити на зображенні. Дослідники дійшли висновку, що ми дивились ні на що інше, як на дюни, утворені незвичним шляхом.
У роботі, що була опублікована у журналі Science 1 червня, також зазначається, що загалом людству відомо про піщані та крижані дюни на Землі, Марсі, Венері, Титані та кометі 67P/Чурюмова-Герасименко. Тепер цей список можна доповнити “суперечливою планетою” Плутоном.
Знімок поверхні Плутона. SWRI, JHU Applied Physics Lab, NASA
Виявляється, що засніжені рівнини Плутона вкриті численними дюнами з метанової криги. Хвилі простягаються паралельно до краю великого басейну Sputnik Planitia, вкритого кригою з метану та азоту.
Комп’ютерні моделі також показали, що з гір на рівнину мають дути відносно потужні вітри зі швидкістю від 1 до 10 метрів на секунду.
“Ми розуміємо тепер, що це небесне тіло на околицях Сонячної системи не є замерзлим планетоїдом – насправді це динамічний світ, який постійно змінюється,”
– розповів BBC Телфер.
Команда Телфера показала, що для виникнення таких структур необхідно, щоби вітри у тонкій атмосфері Плутона були достатньо потужними, аби рухати піщинки метанової криги одразу після їхнього утворення. Водночас, вони все ж є заслабкими, щоби підіймати їх у повітря.
Дослідники вважають, що легкі пориви вітру на Плутоні пов’язані з нагрівом крижаного азоту променями Сонця. Теоретично, вони здатні рухати піщинки змерзлого метану з потоками вздовж рівнини. Такий незвичний механізм виникнення вітру пов’язаний з сублімацією, процесом, коли тверда речовина одразу переходить у газоподібний стан.
Один з найбільш детальних знімків поверхні Плутона, отриманих апаратом New Horizons 14 липня 2015 року (підсилені кольори). Роздільна здатність складає 77-85 м на піксель. Регіон охоплює смугу шириною 80 км, від гірського хребта al-Idrisi та Sputnik Planitia (ділянка на схід від хребта) до рівнин на півдні. Джерело: NASA/JHUAPL/SwRI
“Це нова та цікава думка,”
– зазначає дослідник Александр Гайес, автор публікації-коментаря “Dunes across the Solar System“, який не брав участі у роботі Телфера –
“Коли ви розглядаєте дюни Сонячної системи, є дещо, що завжди мене вражає – це те, що вони утворюють однакові візерунки, незалежно від середовища. Якщо у вас є матеріал та механізм його перенесення, ви формуєте дюни. Ось, про що це нам розповідає.”
Наступна ціль “Нових Горизонтів”
Космічний апарат New Horizons продовжує свій швидкісний рух за межі Сонячної системи. У NASA вже визначилися з наступним об’єктом для рандеву та дали йому офіційне ім’я Ultima Thule (Ультіма Тулє).
Це космічне тіло 2014 MU69 з Поясу Койпера, що складається з малих космічних тіл, переважно льодяних світів. Ультіма Тулє стане найпримітивнішим об’єктом, з якими коли-небудь зустрічався New Horizons. Він віддалений на 1,5 мільярда кілометрів від Плутона та на 6,5 мільярдів кілометрів від Землі.
Художнє зображення об’єкта Поясу Койпера 2014 MU69 “Ультіма Тулє”. New Horizons має зблизитись з ним 1 січня 2019 року. Джерело: NASA/JHUAPL/SwRI/Steve Gribben
Якщо все піде за планом, New Horizons наблизиться до Ультіма Тулє на відстань 3 500 км вже 1 січня 2019 року. У NASA сподіваються отримати навіть ще детальніші зображення, оскільки відстань прольоту буде меншою, ніж з Плутоном.
Це означатиме, що ми отримаємо чергові рекордні знімки з найвіддаленішого досліджуваного тіла Сонячної системи. Жодних сумнівів, вони також приховують чимало відкриттів.
Science (2018), doi: 10.1126/science.aao2975; Science (2018), doi: 10.1126/science.aat7488.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.