ПРИХОВАТИ

Кити-хижаки жили на території сучасної України – дослідник

Як живуть і чим харчуються великі кити, які нині населяють Світовий океан? Який еволюційний шлях вони пройшли і як змінювалися впродовж останніх 50 млн років?

Про це в ефірі чергового випуску передачі «Суспільний університет» телеканалу «UA: Перший» розповів провідний науковий співробітник відділу еволюційної морфології Інституту зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України, кандидат біологічних наук Павло Гольдін.

Павло Гольдін Фото: focus.ua

Еволюція велетнів

Довжина сучасних вусатих китів – синіх – сягає 33 м, а вага – 170 тонн. За цими показниками вони перевершують не лише найбільших акул давнини, а й навіть найбільших динозаврів. Кити в 30–35 разів більші за найбільшу з сучасних наземних тварин – африканського слона. Загалом, синій кит – це найбільша з усіх тварин, які коли-небудь населяли нашу планету.

Однак такими вони були не завжди, а тільки впродовж останніх 5 млн років або, можливо, і менше.

“Впродовж усієї своєї історії кити були маленькими або дуже маленькими і за розмірами мало відрізнялися від сучасних дельфінів”,

– розповів Гольдін.

Китоподібні з’явилися близько 50 млн років тому і в наступні майже 10 млн років провадили напівводяний спосіб життя: спочатку – подібно до видр, потім – як тюлені, і нарешті остаточно перейшли у воду. Перші, цілком водні кити, ще були чотириногими і на кінцівках мали ласти: передні – як у сучасних дельфінів, а задні – дуже маленькі.

Кити на території України

Віком у 40 млн років науковці датують перші знахідки решток (хребці, ребра, зуби, вушні кістки тощо) китоподібних тварин на території України. Виявляють їх у межах Києва та у передмісті, по долині Дніпра, в Черкаській, Дніпропетровській, Кіровоградській, Харківській та Луганській областях. Один екземпляр давнього кита походить із берегів Кременчуцького водосховища, інший – з с. Білоскелювате, що на Луганщині. Цей кит отримав назву «базилотритус» (в пер. з давньогрецької – “третій цар”) – за аналогією з базилозавром (“царственим ящуром”), відкритим 200 років тому в Америці.

Базилозавр
Базилозаври в уявленні художника. Джерело: anmm.gov.au

До речі, 10 млн років тому територію сучасної України омивав басейн під назвою Східний Паратетіс. Він охоплював Чорне й Каспійське моря і був мілким та багатим на різні види тварин (що дає підстави порівнювати його з Азовським морем). Східний Паратетіс населяли щонайменше 10 видів китів (за іншими оцінками – близько 15), нині вимерлих, які різнилися між собою за раціоном: одні з них харчувалися дрібною рибою, інші – ракоподібними.

Море Паратетіс
Паратетіс — доісторичне велике мілководне море, яке простягалося від регіону на північ від Альп на заході до Аральського моря на сході близько 30 млн років тому. Джерело: Mio. Jahren

Цікаво, що всього 8-9 млн років тому на Землі жили й карликові кити, завдовжки з сучасного дельфіна афаліну, тобто не більше 3 м, – цетотерії.

Вусаті кити Паратетісу
Вусаті кити Паратетісу: вгорі – скелет цетотерія (фото – О. Годлевської), внизу – кістки цетотерія, брандтоцета та мітрідатоцета. Джерело: Павло Гольдін.

Поява вусатих китів

Найперші справжні вусаті кити – безпосередні пращури сучасних вусатих китів – з’явилися на нашій планеті близько 30 млн років тому. Але до того, як це сталося, й до поділу китів на вусатих та зубатих розвивалися зовсім інші форми цих тварин, схожі не на сучасних китів, а, радше, на тюленів, хоча вони (як і решта китоподібних) споріднені не з ними, а з гіпопотамами. До появи сучасних китів усі давніші форми вимерли.

Однією з головних ознак вусатого кита є наявність у нього так званого китового вуса, представленого послідовно розташованими пластинами, що складаються з речовини, що за структурою нагадує зроговілу тканину людського волосся й нігтів. Ці пластини дають змогу китам відфільтровувати заковтувану тонами воду, спрямовуючи живність, що у ній перебуває (планктон, рибу, ракоподібних), до травної системи. В такий спосіб китові вдається споживати значну (навіть для його розмірів) кількість їжі за досить короткий проміжок часу.

У перших вусатих китів, щоправда, ще залишалися зуби, якими тварини могли хапати здобич. Проте до досягнення особинами дорослого віку зуби випадали, і у сучасних вусатих китів їх уже взагалі немає (хіба що, на стадії ембріонального розвитку).

Перші вусаті кити
Перші вусаті кити. Малюнок: Б. Бозенекер

Крім наявності китового вуса, відсутність зубів компенсується також розвиненим ротом (зокрема, довжелезними щелепами), який у процесі еволюції суттєво розрісся. Водночас, на відміну від дельфінів, кити мають порівняно невеликий мозок.

Кити переважно самітники, принаймні полюють вони поодинці. Тісніший зв’язок зі зграєю у них встановлюється, як правило, лише на час шлюбного періоду.

Горбаті кити
Горбаті кити. Джерело: NOAA

Вчені помітили, що деякі види вусатих китів, наприклад, горбатий або ж кит-горбач та синій, здійснюють міграції на дуже довгі відстані – до 10-15 тис. км: один кит може обійти весь Світовий океан. Проте для пошуку шлюбного партнера й розмноження вони повертаються до своєї зграї.

“У китів-горбачів існують досконалі системи комунікації, які за своєю різноманітністю порівнянні з людськими мовами. Тобто в кожної групи китів-горбачів є власний “діалект”. І вони не розуміють потенційних шлюбних партнерів, які комунікують за допомогою іншого.”

– пояснив Гольдін –

“Ідеться не про сигнали людського мовлення, а про так звані китові пісні – більш-менш однорідні сигнали, які не несуть якоїсь специфічної інформації. Це – саме шлюбна пісня. Проте трапляються й винятки, коли кит-горбач, подолавши величезну відстань, приєднується до іншої групи та залишається в ній.”

До речі, досі не з’ясовано, завдяки яким біологічним механізмам і орієнтирам вусаті кити здатні не тільки мігрувати так далеко, а й віднаходити шлях додому, в район, де живуть їхні групи. Дослідники припускають, що у китів, як і в деяких інших видів морських тварин, у майбутньому може бути відкрито особливе чуття, що відповідає за сприйняття магнітного поля й уможливлює такі тривалі подорожі туди й назад.

На даний час відомо, що вусаті кити продукують низькочастотні звуки, близькі за діапазоном до радіохвиль. Складність вивчення цього питання полягає в тому, що вусатих китів практично неможливо утримувати в неволі. Неможливо й безперервно перебувати поряд із ними. Один із варіантів вирішення проблеми – прикріплення датчика до тіла тварини. Однак такі пристрої, як свідчить практика, функціонують від кількох днів до кількох тижнів. Крім того, вони фіксують лише якийсь один тип інформації і не дають цілісної картини щоденного життя кита.

Сірі кити та екосистема планети

Ще один вид вусатих китів – сірий кит – є придонною твариною і живе виключно в північній частині Тихого океану. Однак у 2009 році сірих китів зафіксували в Середземному морі, а в 2011 р. – поблизу південно-західного узбережжя Африки.

Сірий кит
Сірий кит біля узбережжя Мексики. Джерело: Robert Harding/Corbis

На думку науковців, ці факти яскраво свідчать про зміни клімату, а сірі кити виступають провісниками глобального потепління, адже тварини освоїли всю земну кулю, вийшовши за межі свого традиційного ареалу, щойно у ньому влітку почав виникати північно-західний прохід (біля територіальних вод Канади), який досі перекривала крига.

“На прикладі сірого кита ми бачимо, до чого призводить танення арктичного льоду,”

– додав науковець.

Вважається, що великі кити були свого часу невіддільним і надзвичайно важливим системотвірним елементом антарктичної екосистеми.

“Пісня” горбатих китів. NOAA

“Антарктичні води – найпродуктивніша частина планети. Там виробляється найбільша кількість живої речовини у вигляді, наприклад, крилю (невеликих планктонних ракоподібних), які слугують основним харчем для тюленів, особливо тюленів-крабоїдів, багатьох видів пінгвінів, але в першу чергу – синього кита й інших видів вусатих китів.”

– підкреслив Гольдін –

“Зараз синього кита практично знищено китобійним промислом. У певний момент на Землі залишалася всього тисяча особин. Нині їх вже кілька тисяч. За різними оцінками – від 5 до 7 тис. І от, коли китів не стало, екосистема розбалансувалася: вона зазнає коливань, яких раніше не фіксували. Вона вкрай нестабільна, недостатньо вивчена, і дослідники погано розуміють її довгострокову динаміку. Враховуючи те, що ця екосистема найпродуктивніша, її стан має значення для довкілля на глобальному рівні.”

Матеріал: Прес-служба НАН України

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Total
14
Shares
14 Shares:
1 comment
Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Перегляньте також
Далі

Таємна мова дерев

Переважна частина лісу живе в тіні дерев-гігантів, в яких листяний покрив розташований найвище та охоплює найбільшу територію. Це…
Мікрораптор
Далі

Як дослідники встановлюють забарвлення тварин з минулого Землі

Якого кольору були мешканці мезозойського лісу? Наскільки наука може помилятися та абсолютно новий комплексний підхід до відновлення зовнішнього…
Далі

Супутник зафіксував атмосферну гравітаційну хвилю над Австралією

Поки гравітаційні хвилі, що ширяться космічним простором, вдається зафіксувати лише лазерними інтерферометричними обсерваторіями, схоже явище іноді можна спостерігати…