Людей стало забагато: вчені розглядають хімічну кремацію як екологічний вихід

Людська цивілізація стає все чисельнішою. У багатьох місцях нашої планети уже яблуку ніде впасти, що провокує негативні наслідки, пов’язані з нестачею житла, дефіцитом харчових продуктів та води, розвитком інфекційних захворювань. Але часто поза увагою лишається делікатна проблема – поховання померлих.

З нею добре знайомі жителі великих міст, зокрема Києва. У столиці не лишилось місць для поховання. Усі цвинтарі закриті або напівзакриті, єдине відкрите кладовище розташоване за 45 км від міста. Масово розвивається “чорний ринок” місць для поховання. Чи існують шляхи для подолання цієї проблеми?

Перспективи та проблеми хімічної кремації

Відповідь на це питання спробуємо знайти у Сан-Дієго на південному заході США. Вісім разів на рік представник похоронного бюро відправляється на катері з бази піхотного комплексу Camp Pendleton. На судні міститься дивний вантаж – близько двох десятків пластикових мішків, наповнених незвичайними людськими рештками. Майстер похоронних церемоній викидає за борт порошок – це все що лишилось від померлих людей, які були “кремовані” не вогнем, а рідиною.

Саме такий спосіб використовує Каліфорнійський університет у Лос-Анджелесі для утилізації тіл, які були пожертвувані заради науки. М’які тканини розчиняють їдкими рідинами, кістки перетирають в порошок. За 2 кілометри від берегу тверді рештки віддають у владу бурхливій стихії Тихого океану.

Рештки людини після хімічної кремаці
Рештки людини після хімічної кремації. Фото: Dean R Fisher

Цей науковий заклад є єдиним місцем в Каліфорнії, яке займається зріджуванням мертвих тіл. Це химерне словосполучення хіміки називають лужним гідролізом. Вже більше п’яти років Дін Фішер, директор університетської програми Donated Body Program, сподівається поширити цю практику в регіоні.

Апарат для хімічного гідролізу
Дін Фішер та апарат для хімічного гідролізу

Сенат штату має до 15 вересня розглянути законопроект, який вже пройшов через нижню палату сенату Каліфорнії з голосуванням “за” – 71 , “проти” – 3.

“Наука каже, що ця технологія є безпечною і має екологічні переваги,”

– говорить Фішер.

Якщо Каліфорнія затвердить її, штат поповнить ряди територій з легальною лужною кремацією поряд з кількома провінціями Канади та деякими штатами США.

Консерватизм та хімічна кремація

Але таке рішення є фактором роздратування для багатьох прошарків суспільства, перш за все – консерваторів. Розглянемо випадок Служби поховання Едвардса в Колумбусі, штат Огайо, який почав пропонувати лужний гідроліз в 2011 році. Власник Джефф Едвардс утилізував 19 тіл людей, перш ніж Міністерство охорони здоров’я штату Огайо несподівано припинило видачу дозволів на цей процес, а його самого звинуватили в “аморальній чи непрофесійній поведінці”. Тепер його обладнання на суму 150 тисяч доларів припадає пилом.

У 2010 році заява про легалізацію лужного гідролізу в Каліфорнії так і не відбулася, як повідомляє Los Angeles Times, в основному через побоювання щодо шкідливого впливу відходів від лужного гідролізу для каналізаційних труб та здоров’я працівників.

У 2013 другий законопроект про пілотну програму у п’яти похоронних закладах також не знайшов підтримки сенаторів. Каліфорнійська католицька конференція закликає сенат штату знову виступити “проти”, турбуючись про те, що лужний гідроліз “не відповідає поважному ставленню до людських решток”.

Чи може поховання стати екологічно чистим процесом?

Проте, слід зазначити, що використання традиційної температурної кремації стає все більш популярним у США. 2015 рік став знаковим, адже в ньому вперше більше тіл відправили в останній шлях через крематорій, а не до звичайних цвинтарів. На вибір рідних померлих впливає ціна, адже вогнева кремація втричі дешевша. Вона також економить природні ресурси – землю, а також камінь, сталь, тканину та деревину, які використовують для виготовлення трун та надгробків.

Ряд експертів вбачають в лужному гідролізі вихід для перетворення поховання на екологічно чистий процес.

Ця технологія походить із патенту 1888 року на виготовлення добрив та желатину. Він базується на простому розчиненні частинок тварин у лужному розчині, такому як гідроксид калію. У буремних 1990-х роках два дослідники почали таким чином утилізувати рештки лабораторних тварин у медичному коледжі Олбані в штаті Нью-Йорк. Перший пристрій для поховання людських тіл побудувала компанія WR2 для клініки Mayo в Рочестері, штат Мен, 2006 року.

У таких пристроях розкладають тканини, використовуючи рідину (воду змішують з невеликою кількістю гідроксиду калію або гідроксиду натрію). Активні сполуки розривають хімічні зв’язки білків, жирів, ДНК та інших органічних сполук. Найдорожчі механізми використовують високий тиск та температуру 150 градусів за Цельсієм, що дає змогу розкладати тіло протягом декількох годин. Дешевші моделі виконують весь процес протягом доби. У результаті формується розчин, який містить лише рештки органічних молекул. Кістки, однак, не розчиняються. Їх подрібнюють та передають родині покійного.

Екологічні ризики хімічної кремації

Компанії, які продають цю техніку, наполягають на тому, що технологія призводить до значно меншого викиду парникових газів у порівняні з термічними крематоріями. Лужний гідроліз використовує енергію в першу чергу для нагрівання та охолодження рідини і, таким чином, виділяється на 80 відсотків менше вуглекислого газу.

“Якщо ви турбуєтеся про емісію газу, вибір досить очевидний.”

– каже каліфорнійський законотворець Тодд Глорія.

Він написав новий законопроект у Каліфорнії після того, як до нього звернулась Qico, компанія, що виробляє прототип технології лужного гідролізу в Сан-Дієго.

Але скільки вуглецю викидається насправді в обох процесах? Кожне тіло, утилізоване за допомогою гідролізу, убезпечує нашу атмосферу від викиду близько 180 кілограмів вуглекислого газу. Це приблизно стільки, скільки одна людина виділяє протягом кількох днів.

Існують інші переваги лужного гідролізу, заявляють прихильники цього процесу. Неорганічні матеріали, такі як зубні пломби та імплантанти грудей не будуть зруйновані в процесі розчинення. Це зменшить викиди токсичних хімікатів, таких як ртуть з зубних пломб, а також кардіостимуляторів, які вибухають всередині термічних крематоріїв.

Подрібнені кістки після хімічної кремації. Джерело: Lesley McClurg

Так, звісно лужний гідроліз позбавить нас від проблеми викидів в атмосферу. Але чи є отриманий органічний розчин безпечним для довкілля? Загроза інфекцій – виключена.

“Луг ефективно стерилізує усі органічні рештки, навіть спори сибірської виразки легко інактивуються,”

– говорить Джо Уілсон, виконавчий директор Bio-Response Solutions.

Проте залишається проблема надмірного використання води. Одне тіло потребує близько 100 літрів води. Якщо б штат Клаліфорнія повністю перейшов на лужну кремацію, то водні витрати склали б 20 000 тонн на рік. У масштабах густонаселених міст такі об’єми не є надвеликими, але чи завжди людство володітиме розкішшю витрачати стільки живильної вологи?

Більше занепокоєння викликає висока лужність утвореної в процесі утилізації рідини. Вона перевищує показник рН 11, що є межею для скидання в навколишнє середовище, встановлене Лос-Анджелесом для захисту від корозії металу. Інші міста мають навіть більш суворі стандарти. У Сан-Франциско нічого, що має показник рН 9, не має потрапляти до каналізації. Проте ряд інноваційних систем долають цю проблему шляхом додавання розчинів кислот, які вирівнюють показники рН.

Етичний аспект

Насправді, головним обмежувальним фактором для масового використання лужного гідролізу як способу кремації є етичний. Інтуїтивне негативне ставлення до якогось явища як доказ його неприйнятності відомий в психології як «звернення до огиди». Саме це явище гальмує впровадження біотехнологій у сільському господарстві та медицині, є причиною соціальної напруги та проявів нетолерантності у суспільстві. Проте, прихильники легалізації лужного гідролізу як способу кремації з оптимізмом дивляться на свою місію. Вони сподіваються, що кожна людина матиме право на альтернативний та екологічно безпечніший спосіб поховання.

Scientific American (2017) | PubMed (1998) | Stanford.edu (1997)


Олексій Коваленко
  • 13 записів
  • 0 дописів

Олексій Коваленко пише для Science Ukraine з 2017 року. Працює науковим співробітником відділу ботаніки Національного науково-природничого музею НАН України. Має ступінь кандидата біологічних наук.