Реклама

Пацюки почали грати у хованки з дослідниками. І їм це сподобалося.

Джерело: Reinhold, Sanguinetti-Scheck, Hartmann & Brecht.

Вчені провели дуже важливе дослідження, в ході якого довели, що пацюків можна навчити гратися в хованки. Усього за два тижні шестеро пацюків навчилися шукати експериментатора, що ховався від них.

П’ятеро з них зрозуміли відмінність між пошуками та хованням і однаково уміло вживалися й у роль шукача і того, хто ховається. А головне – схоже, вони це роблять тому, що їм подобається, а не за винагороду, судячи з ультразвукового «сміху», що вони видають.

Незвичайні експерименти

Експеримент німецьких дослідників може допомогти пролити більше світла на розуміння ігрової поведінки як у тварин, так і в людей. Експеримент провели у вигляді гри, але більш серйозний етап теж був присутній – паралельно пацюкам вимірювали мозкову активність.

“Коли ти багато років працюєш з пацюками, бачиш, наскільки розумні ці тварини і наскільки вони соціальні. Але ми все ж дуже здивувалися, побачивши, наскільки вони в цьому вправні”,

— розповів Константин Гартман, співавтор дослідження, співробітник Гумбольдтського університету Берліну.

Лабораторія для проведення цього досліду виглядала не так, як ми звикли вважати: ніяких хімічних реактивів, білих халатів чи стерильних умов, натомість – велика ігрова кімната, розміром 30 м2, із картонними та пластиковими коробками й перегородками на підлозі, де можна весело проводити час з тваринами.

Реклама

Вже за два тижні піддослідні засвоїли правила гри, які були вельми цікавими для обох сторін. Гра починалася з того, що експериментатор поміщав пацюка у коробку: якщо вона була відкритою з самого початку, то гризуну треба було ховатися від дослідника; якщо ж його поміщали в закриту коробку, яку відкривали згодом – доводилось грати роль шукача і знайти, де ховається експериментатор.

Тварині давали до 90 секунд, щоб сховатися (хоча цього часу виявилось навіть забагато) та 7 відведених для цього місць у кімнаті. Відтак, коли пацюк зайняв одну з відповідних локацій, дослідник починав його шукати, а знайшовши – грайливо взаємодіяв з ним, погладжуючи, відтак гру повторювали. Таке саме завершення слідувало й у випадку, коли ховався експериментатор, а тварина його знаходила.

Схематичне зображення порядку дій під час експерименту. Джерело: SCIENCE.

“Вони ганяються за нашою рукою, ми лоскочемо їх збоку туди-сюди так, наче ви граєтеся з маленькими кошенятами або цуценятами”,

– пояснив Гартман.

За власним бажанням

Науковці саме з цього закладу кілька років тому публікували статтю, в якій доводили, що пацюки реагують на лоскіт аналогом людського сміху, видаючи ультразвукову вокалізацію. Таке ж звучання вони демонструють, коли граються один з одним, особливо це стосується дитинчат. Як і у нас, людей, ультразвукового «сміху» від пацюків не дочекаєшся, коли вони не в настрої або під впливом стресу. Тобто ультразвукова вокалізація пацюків у певній мірі пов’язана з емоційним станом тварини.

Чи не найвагомішим відкриттям у цьому досліді став не сам факт того, що пацюків можна навчити ховатися чи шукати, а те, що їм це подобалось. А можливо навіть, що ніхто їх цьому й не вчив…

Реклама
Схематичне зображення поведінки гризунів при хованні. Джерело: Science. Адаптовано: Science Ukraine.

Але повернемось до головного в цій статті, більш свіжого дослідження. Тварини під час гри у хованки з людиною також «гигикали», про що свідчать записи мікрофонів, здатних реєструвати високочастотні звуки. Що цікаво, поведінка і вокалізація відрізнялися при виконуванні пацюками різних ролей. При хованні вони поводилися значно тихіше, обирали для хованок непрозорі укриття та були схильними міняти локації.

Пацюк у ролі того, хто ховається. Джерело: Reinhold, Sanguinetti-Scheck, Hartmann & Brecht

У ролі шукачіва, тварини активно досліджували кімнату, звертаючи увагу на візуальні вказівки та місця попереднього ховання експериментатора.

Схематичне зображення поведінки гризунів при пошуку дослідника. ДЖЕРЕЛО: SCIENCE. АДАПТОВАНО: SCIENCE UKRAINE.

На те, що гризуни отримують задоволення від експериментальної гри, вказують і більш явні ознаки у поведінці: вони поводилися жваво, активно шукали та взаємодіяли з експериментатором та демонстрували те, що називають freudensprung, або «стрибками радості», коли знаходили їх або вони дослідників у ході гри. А головне, що ніякого позитивного підкріплення смаколиками, чи іншими стимулами люди не проводили (окрім соціальної взаємодії із дослідником) навіть на етапі навчання.

Пацюк у ролі шукача. Джерело: Reinhold, Sanguinetti-Scheck, Hartmann & Brecht

У статті зазначається, що після близько 20 повторень досліду тварини втомлювалися та втрачали бажання продовжувати. Водночас відомо, що у випадках, коли за дії тварин нагороджують їжею, вони невтомно можуть виконувати сотні випробувань. Тому виникає висновок, що пацюки самі зацікавлені в експерименті-грі, а не було примушені до нього.

Можливо, саме ховатися пацюкам подобається більше, як і зазвичай дітям, оскільки після того, як їх знайшли, вони часто уникали погладжування та втікали знову ховатися. Вчені вважають, що таким чином вони намагаються відтермінувати нагороду, щоб продовжувати гру.

Реклама

Науковців цікавить також питання: зважаючи на швидкість навчання пацюків правилам гри, чи можуть бути рольові ігри еволюційно старою здібністю? Але це питання ще слід вивчити детальніше.

До прикладу, як у котів. Найзапекліші вороги пацюків теж полюбляють грати в хованки. Для них це добре відома форма поведінки, властива насамперед кошенятам. Вчені вважають, що це допомагає їм покращувати моторику, формувати важливі навички, як-от комунікації, та головне – ставати більш вправними хижаками. Власники котів можуть підтвердити, що коти грають у хованки не лише в дитинстві й не лише один з одним, а й із власником, у дорослому віці. Правда, існує думка, що такі ігри не завжди корисні, оскільки у вусатого може сформуватися уявлення про власника як жертву, на яку неодмінно треба нападати за нагоди. Та поки гра залишається грою, і в хід не йдуть кігті та зуби, це може стати цікавою соціальною взаємодією з улюбленцем.

Новий привід для роздумів?

Після проведення обговорюваного досліду у вчених виникли деякі занепокоєння щодо етичності використання пацюків як піддослідних тварин. Оскільки, чим більше ми дізнаємося про їхню соціальну поведінку, тим більше помічаємо їхню подібність до нас, людей.

“Я думаю, усвідомлення когнітивних здібностей тварини дійсно важливе. Дослідження такого типу допоможуть іншим вченим побачити в пацюках більше, ніж те, що зазвичай бачите, коли просто отримуєте пацюка та використовуєте його для стандартних експериментів; коли ви не знаєте, на що здатні ці тварини”,

– сказав Константин Гартман.

Вчений також додав, що завжди важливо тверезо оцінювати цінність очікуваних результатів від використання тварин у експериментах.

Реклама

Science (2019), doi: 10.1126/science.aax4705; Science (2016), doi: 10.1126/science.aah5114 ; Journal of Veterinary Behavior (2014), doi: 10.1016/j.jveb.2014.06.005

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

36 Shares:
Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Перегляньте також