Джон Урі: Мобільність майбутнього, або Чи є життя після автівок?

Слово «майбутнє» малює у нашій уяві повний набір образів з «Футурами»: чудернацький космічний одяг, труби-телепорти, кумедні летючі автомобілі. Але що ж справді чекає на нас у майбутньому? Про це розповідає британський соціолог Джон Урі.

Джон Урі
Джон Урі (1946-2016)

Текст публікується з дозволу автора[1]

Протягом ХХ століття автомобільна індустрія була вкрай прив’язаною водночас до економіки та до панівних форм соціального життя. Очікувалося, що ця індустрія буде й надалі безперешкодно розростатися і що ці процеси – незворотні.

Існує багато показників зменшення ролі автівок на початку нашого століття, скажімо, приголомшливий колапс ряду взірцевих автомобільних компаній, що визначали мобільність у двадцятому столітті. Деякі міста у Сполучених Штатах відчули дуже різкий економічний та популяційний спад, а особливо Детройт – колись світовий гігант автомобільної індустрії. Стрімко знижуються і світові запаси нафти, де на кожну нововідкриту свердловину припадає чотири вичерпані. Цікаво, що у США зареєстровано перші зниження загального автомобільного пробігу за покоління чи близько того, тоді як американська чи навіть європейська молодь радше надає перевагу свіжій моделі смартфону, ніж новій автівці. Низка авторів звертає увагу на призупинення росту кривої графіку подорожей, описуючи це як досягнення «піку» транспортних переміщень у деяких частинах Північної Америки та Західної Європи.

Чи можливий перехід до альтернативних форм швидкого пересування?

У певному сенсі, зважаючи на вичерпність запасів нафти та наслідки кліматичних змін, схоже, з’являється справжнє бажання знайти альтернативні способи для швидких переміщень. Тут відкривається цілий ряд можливостей.

societies beyond oil uri

Зокрема ми могли б замислитися про те, чи можливо уявити щось на кшталт пост-автомобільної системи, котра поєднувала б у собі новітні технології та нові види організації. Так, ми могли б уявити собі подорожування за допомогою невеличких, полегшених, розумних автівок, котрі можна було б взяти в найм, як винаймають велосипеди у Лондоні, Парижі чи Барселоні. На вулицях буде повно міні-карів із контрольованою швидкістю, мінівенів, роверів, електровелосипедів, гібридних автомобілів, ймовірно, навіть безпілотних швидкісних транспортних систем, а також, звісно, пішоходів.

В ідеалі вони усі будуть поступово інтегровані у великомасштабну систему громадського транспорту. Смартфони, чи їхні наступники, регулюватимуть оплату й доступ до множинних та взаємопов’язаних форм мобільності, і можна навіть уявити, як будуть встановлюватися, відслідковуватися та вимірюватися обмеження на викиди вуглецю, можливо, через нові додатки на цих самих смартфонах або чомусь іще, що прийде їм на зміну.

Це був би різновид більш регульованої системи – із меншою свободою ходи, їзди чи невідстежуваних переміщень. Якщо ви рухаєтеся, то залишаєте по собі сліди, а за них стягується плата. Це буде система – в сенсі нової соціотехнічної системи – із більшою узгодженістю між цифровим та транспортним виміром. Розумне програмне забезпечення вироблятиме найкращі рішення: незалежно від того, потрібно вам зустрітися, дістатися певного місця, залишатися там, де ви є, або ж вийти на зв’язок іншими способами. Деякі зустрічі ефективно моделюватимуться віртуальним типом зв’язку, нічим при цьому не поступаючись особистим зустрічам.

Чи замінить цифрова мобільність географічну?

У такому майбутньому ми легко зможемо уявити часткову заміну географічної мобільності цифровою, що певною мірою знизить потребу у пересуванні, особливо на далекі відстані. І ми можемо припустити, що бізнес, соціальне та сімейне життя також зазнають певних технологічних змін, де не буде потреби у персональному контакті, бо віртуальний простір нічим не поступатиметься реальному.

after the car uri

Такого цифрового майбуття непросто досягти. Звичайно, багато що вказує на нього, наприклад, система найму електромобілів у Парижі. Крім того, існує багато інших винаходів, відкриттів, новітніх комп’ютерних систем, мобільних застосунків та усього іншого. Тож ми можемо міркувати про них майже так само, як на початку XX століття думали про те, що сьогодні зветься автомобільною системою, котра тоді лише формувалася. І, авжеж, вона ніколи не ставала цілком завершеною системою, адже постійно доповнювалася багатьма різними нововведеннями, експериментами, доробками та усім іншим.

Але питання в тому, чи будуть усі ці інновації, що нині впроваджуються по всьому світу, спроможними сформувати цілком нову соціотехнічну сферу, пост-автомобільну цифрову систему, що з’явиться з великої множини елементів, як-от технології, матеріали, управлінські рішення, платіжні системи, соціальні практики і тому подібне?

Від системи власності до системи доступності

Одна з найцікавіших деталей, на мою думку, полягатиме в тому, що для реального розвитку такої системи був би необхідний перехід від системи власності до системи доступності. Тож що чекає на нас у майбутньому – це мобільність за доступом та інші послуги, котрі трохи скидатимуться на те, що багато років поспіль описував Джеремі Ріфкін[2]. І аналогічні експерименти з автомобільними клубами, новими системами авто-найму, схемами оплати за пройдений шлях (т. з. «pay-as-you-go» схеми) для електромобілів і т. д. – це перші кроки в цьому напрямку. Центральне місце займуть системи зв’язку, що забезпечуватимуть доступ до взаємозамінних систем мобільності, оплачуваних, але здебільшого не приватизованих. Тож, на мою думку, однією з передумов пост-автомобільної системи буде перегляд принципів власності на засоби пересування.

Уже з середини цього століття ми можемо очікувати розвиток щонайменше деяких із рис пост-автомобільної системи, ймовірно, навіть у місцях, що наразі не є центрами світової авто-індустрії. До числа нововведень, що можуть вбудуватися в неї, належить впровадження електро-велосипедів в Китаї, де їх налічується близько 120 мільйонів, система заміни батарей в Ізраїлі, що розроблена компанією Бетер Плейс, декотрі з узгоджених систем громадського транспорту в Бразилії, наміри Сан-Франциско стати електромобільною столицею Сполучених Штатів, деякі з китайських інновацій і т. д.

Усе це можна назвати, наслідуючи деяких авторів, «невеликими тріщинками», що з’являються в сучасній системі автомобільності, де виникає цілий ряд ніш для розвитку. Але ж яким чином ці ніші будуть кооперуватися між собою задля створення електромобільної системи, системи нових соціотехнічних транспортних засобів? Безсумнівно, існують серйозні перешкоди та проблеми у розвитку подібних систем, але що нам справді необхідно – то це нова соціотехнічна модель, тобто пост-автомобільна система, котра з часом витіснить систему залізних бензинових автівок як пережиток XX століття.

Залізні авто на бензині сприйматимуться як «динозаври»

Також дуже важливо було б запобігти тому, що часто називають ефектом рикошету, сутність якого у тому, що через цікавість і дешевизну нової системи людям кортітиме частіше їздити або подорожувати на довші відстані. І тоді ми стикнемося з наступною проблемою: електротранспорт потребує електричного живлення, а воно генерується пальним із корисних копалин.

futurama 94ba9

Проте електричний транспорт щонайменше в чотири рази ефективніший за бензиновий. Тому дуже ймовірно, що до кінця цього століття автомобільних систем на залізі й бензині, як ми їх знаємо і любимо, не буде. А якщо «автівки» й існуватимуть, то радше як музейні експонати, авжеж, за умови, що музеї не перейдуть у віртуальний простір. Автомобілі, тобто сталеві монстри з не менш як чотирма сидіннями вагою 1-2 тонни, котрі живляться очищеною нафтою з рук своїх приватних власників, – будуть згадуватись, як пережитки XX століття. Люди собі не уявлятимуть, як можна було співіснувати з цими динозаврами, і, може, навіть глузуватимуть із них, майже так само, як нині глузують за американських автівок 1950-х років на вулицях Гавани. Отже, автомобілі будуть сприйматися як «виключно XX століття», і наприкінці XXI століття взагалі скидатимуться на «динозаврів». А нас чекатиме інше майбутнє.

Переклад з англійської
Євгенії Жилінської

Під редакцією Артемія Дейнеки

Примітки

[1] Переклад виконано за оригінальним транскриптом відеовиступу автора «Is post-automobile mobility possible?», покликання: http://en.forumviesmobiles.org/video/2013/06/10/post-automobile-mobility-possible-875
[2] Див., напр., Rifkin J. The Age Of Access: The New Culture of Hypercapitalism, Where All of Life is a Paid-For Experience, Putnam Publishing Group, 2000.

Опубліковано у Всеукраїнський соціологічний часопиc “СВОЄ”.

Сподобалась стаття? Придбайте нам , а ми напишемо ще.
Повідомити про помилку: підкресліть текст та натисніть CTRL+Enter або