“Знання, яке стане нам вкрай потрібним, коли людство вийде за межі Землі” – Леонід Шумлянський

Завжди цікавилися чим займається Росс Геллар з серіалу “Друзі”, але думали, що це може бути нудно? Доктор геологічних наук Леонід Шумлянський розвінчує такий міф та доводить, що гірські породи — це космос знань для розуміння людини в природі та її існування загалом. А ще саме тут про подорожі, співпрацю з іноземними колегами та можливу науково-популярну книгу з геології.

Леоніде, Ви займаєтеся дослідженням Українського щита. Розкажіть нашим читачам чому ця тема є актуальною та цікавою для вивчення?

Насправді, я займаюся трошки іншими речами – я визначаю вік та походження гірських порід. Тобто, коли та як гірські породи утворилися. Український щит – це лише одна з наймасштабніших геологічних структур на теренах України. І, як і кожна геологічна структура, він складається з різноманітних порід.

Я завжди порівнюю роботу науковця (справжнього науковця) з роботою детектива – ми кропітко збираємо докази й свідчення, робимо численні аналізи, співставляємо отримані дані, і, врешті-решт, робимо висновки. Якщо нам пощастить, ми можемо відкрити щось нове і суттєво важливе. Якщо ні – наша робота стане всього лише підґрунтям на шляху до майбутніх відкриттів.

Ендербіт у Козачому Яру
Леонід Шумлянський разом з колегами ідентифікував в Українському Щиті породи, вік яких сягає 3.75 мільярда років. Вік планети, для порівняння, складає близько 4.54 мільярда років. Фото: nrm.se

Чим робота геолога важлива й актуальна? Найбільш проста відповідь лежить на поверхні – розвиток людства цілком базується на використанні природних ресурсів, на які багата наша планета. Деякі з цих ресурсів, такі, як, наприклад, сонячне світло або повітря, нам даються “автоматично”. Щоб здобути інші, людям доводиться працювати – вирощувати пшеницю, наприклад, або розводити корів. Нарешті, значну частину з того, що людству потрібно для сучасного комфортного життя, нам доводиться видобувати з земних надр. При цьому, ця частина настільки суттєва, що без неї сучасне людство існувати просто не зможе. Чи можемо ми уявити наше життя, без, наприклад, заліза або нафти? Без будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо? От і виходить, що геолог – та людина, яка знає, де і як шукати поклади корисних копалин, і забезпечує існування людства. Причому, вимоги людства до корисних копалин постійно змінюються. Якщо 100 років тому головними корисними копалини були залізна руда і вугілля, то сучасна індустрія потребує зовсім інших видів корисних копалин – рідкісноземельних елементів, рідкісних металів. Наприклад, виживання людства зараз значною мірою залежить від того, чи зможемо ми відмовитися від спалювання викопного палива (нафти, газу, вугілля) і перейти до нових технологій отримання та збереження енергії. Для виробництва сонячних панелей нам потрібні рідкісноземельні елементи, а для виробництва сучасних акумуляторів – літій. Зараз відчувається суттєвий дефіцит цих видів корисних копалин, і, як наслідок, їхня вартість швидко зростає. А зростання вартості затримує розвиток і поширення сучасних технологій.

Втім, це, так би мовити, прикладний аспект сучасної геології. Є в неї і фундаментальний аспект. Наприклад, палеонтологія – наука суто геологічна, але на її здобутках в значній мірі побудована сучасна біологія. І не лише біологія, а взагалі, вся наша наукова картина світу. Або дослідження нашої власної планети допомагає нам зрозуміти закономірності еволюції інших планетних тіл. Це знання стане нам вкрай потрібним тоді, коли людство вийде за межі Землі, і помандрує шукати нові планети, придатні для життя.

Моя теперішня робота пов‘язана з дослідженнями найдавніших порід Землі. Гірські породи віком понад 3 600 000 000 років (3,6 мільярда) збереглися лише в декількох місцях на Землі, і ці місця можна перелічити на пальцях рук. У нас в Україні, на Побужжі, є породи віком майже 3,8 млрд років. Тобто, вони утворилися тоді, коли Земля була ще зовсім молодою, їй на той момент було лише 750 млн років, і формування Землі як планетного тіла все ще тривало. Саме в цей час закінчилося так зване «Пізнє важке бомбардування» — бомбардування нашої планети величезною кількістю малих космічних тіл (астероїдів), яке повністю змінило вигляд поверхні Землі. Як я вже сказав, таких прадавніх порід на Землі збереглося дуже мало, і, крім того, протягом свого тривалого життя вони зазнали впливу багатьох геологічних процесів. Тому розшифрування їхнього походження є справою непростою, і потребує застосування сучасних, дуже тонких, аналітичних методик. Але це дозволяє нам зазирнути в перші мільйони років життя нашої планети.

Поділіться трохи історіями про ваші експедиції. Згадайте вашу першу експедицію та порівняйте з крайньою. Що змінилося?

Не люблю слово «крайня». В мене немає забобонів, і я завжди кажу «остання» (посміхається). Змінилося все. І одночасно нічого. Перші мої експедиції були ще за часів студентства. Після кожного року навчання на геологічному факультеті у нас були польові практики. Після першого курсу у нас була тривала автобусна геологічна екскурсія по всій Західній Україні – від Києва до Карпат. Після другого курсу ми їздили на два місяці на практику до Криму, а після третього і четвертого курсів відправлялися на виробничі практики по всьому колишньому Радянському Союзу. Я, наприклад, після третього курсу провів ціле літо в полі на північній Камчатці, в краю червоної риби й диких ведмедів. В маршрути ми, наприклад, ходили обов‘язково по двоє, і обов‘язково озброєними. Ведмідь завжди трапляється несподівано. На щастя, нам ведмідь трапився лише пару разів, на великий відстані. Можливо, тому, що у нас був пес. А рибу в ріках ловили фактично голими руками.

Леонід Шумлянський. Джерело: власний фотоархів.

Жили у величезних наметах, перелітали з місця на місце вертольотами, їжу готували на багатті. На загал, все те, що ми звикли називати словом «романтика». Так, романтики тоді не бракувало. Гадаю, не бракує її й у сучасних студентів. Вони так само їздять щоліта на практики. Особливою популярністю користується практика у Карпатах, яка тепер замінює кримську. Хіба це не романтично – цілу ніч просидіти біля багаття, співаючи пісень під гітару, а зранку відправитися у багатокілометровий маршрут з рюкзаком і геологічним молотком?

Втім, мої теперішні експедиції дуже відрізняються від цього. З віком вже хочеться комфорту, спати вночі, і мати постійний доступ до інтернету. Тому тепер ми їздимо в експедиції на сучасних автівках (їх немає в Академії наук, але тут допомагають закордонні колеги), і ночуємо в готелях. Але в цілому робота геолога не змінилася – ми так само і в дощ, і в спеку, і в мороз беремо рюкзак та молоток, і йдемо у маршрут. Так само блукаємо в хащах у пошуках відслонень. Головна відмінність – у нас є сучасні телефони з засобами навігації, завжди можна побачити своє місцеперебування на карті, а у разі необхідності – зробити «дзвінок другу» — досвідченому геологу, який підкаже, де шукати те кляте відслонення.

Ви працюєте у групі чи більшу частину часу все ж проводите в тиші, під час написання наукових робіт?

Працюємо і в групі, тому що сучасна наука потребує об‘єднання зусиль багатьох спеціалістів у різних питаннях. Але основний час проводжу все ж на самоті.

А чому саме геологія? Ви цікавилися нею ще зі школи чи ця історія має якийсь несподіваний початок?

Тут все банально. Мій батько був геологом, старший брат навчався на геологічному факультеті, а я ще зі школи цікавився саме природничими науками. Чомусь у мене ніколи не виникало питання, ким я хочу бути. Я завжди хотів займатися саме наукою. Не знаю, чесно кажучи, звідки це бажання береться. Не певен, що цього можна набути в процесі навчання. Але якою саме наукою я хочу займатися, я не знав. Тоді ще тільки з’являлися перші персональні комп’ютери, і ця галузь набувала популярності.

Леонід Шумлянський. Джерело: фото зі сторінки у Facebook.

Одного дня я пішов на день відкритих дверей на факультеті кібернетики, і нам роздали тестові завдання, щоб ми отримали уяву про те, що на нас чекає вже на першому курсі. Я взяв ті завдання… і одразу зрозумів, що кібернетика – це не моє.

До останнього дня я не знав, на який факультет піду вступати. Звичайно, це мав бути якийсь природничий факультет. З моїм «кібернетичним» досвідом я розумів, що фізика і математика – це не моє. Біологія мене не цікавила. Лишалася хімія або геологія. І я вирішив піти на геологічний, мені здалося, що там мені буде найлегше. Чесно кажучи, жодної хвилини про цей вибір не шкодував. Так що не бійтеся обирати найлегший шлях. Він може виявитися правильним для вас.

Зараз буде болюче питання: рівень науки в Україні та ваші враження від роботи в Україні. Що ви б із задоволенням змінили (окрім фінансування, звичайно)?

Міркуючі про нашу науку, я часто порівнюю її з футбольними чемпіонатами. Не знаю, як в інших галузях (хочеться вірити, що в фізиці, принаймні, у нас все більш-менш гаразд), але якщо наука, скажімо, в США або Німеччині – це вища футбольна ліга, Польща – це перша ліга, то у нас щось на зразок третьої ліги, або й навіть чемпіонату області.

На жаль, наші кандидатські дисертації (іноді, звичайно, трапляються й пристойні роботи) на Заході не зійшли б навіть за бакалаврські. Це просто катастрофа. Хто буде працювати в Академії наук через 10-15 років – взагалі незрозуміло.

Я б із задоволенням змінив все. По-перше, науку треба повернути в університети. На Заході професор читає 2 лекції на тиждень, у нас навантаження в рази більше. В результаті, у нас університетські викладачі не мають часу на те, щоб займатися наукою, а науковці – відірвані від навчального процесу. Так не має бути. Наші викладачі (не певен, можливо, останнім часом щось помінялося, але так було в часи мого студентства) просто переказують студентам ті підручники, по яких вони самі колись вчилися. В результаті, студенти просто не готові працювати в сучасних умовах, і не можуть конкурувати зі своїми закордонними однолітками.

Леонід Шумлянський. Джерело: власний фотоархів.

Наступне. Нам обов‘язково треба переходити на грантове фінансування. Гроші мають отримувати ті науковці, які працюють, і мають вагомі результати. Безумовно, при цьому слід розробити систему підтримки молоді, бо на перших порах вона не може на рівних конкурувати з досвідченими науковцями. Не має бути такого, коли людина, яка постійно публікує статті в провідних міжнародних журналах, отримує ту саму зарплатню, що й людина, яка роками нічого не публікує. Ми самі виживаємо талановитих вчених зі своїх наукових установ. Вони бачать, що тут їх ніхто не цінує, і, природно, шукають можливостей перейти в більш високі «ліги». У нас, в Академії наук, в цьому році уряд частину грошей виділив не у вигляді «базового» фінансування, а у вигляді «грантового», тобто, гроші мали розподілятися на підставі відкритих конкурсів. І чим це все закінчилося? Ці «грантові» гроші просто поділили між інститутами, і додали їх до «базового» фінансування.

У нас в країні існує Фонд фундаментальних досліджень, який фінансується державою, і працює вкрай неефективно. По-перше, фінансуються лише певні наукові напрямки, по-друге, лише (за рідкісними виключеннями) спільні наукові проекти із закордонними країнами. Це різко обмежує коло людей, які можуть подати проекти й отримати фінансування. Цю систему треба повністю змінювати.

Певна річ, що на теперішньому етапі особливої уваги заслуговують проекти, спрямовані на зміцнення обороноспроможності України. Але рано чи пізно держава має згадати й про ті галузі науки, які не мають прямого стосунку до оборони. Про астрономію, наприклад. Або палеонтологію. Або ботаніку. Я вже не кажу про гуманітарні науки. Мають бути щорічні (для початку – щорічні, але бажано й частіше) відкриті конкурси проектів. Проекти мають подаватися виключно англійською мовою, і оцінюватися незалежними іноземними експертами. Суми фінансування мають зрости в рази. Якщо на проект виділяється 4 тисячі доларів на рік (100 000 грн – типова сума), то це просто смішно. Цих грошей достатньо лише для того, щоб 1-2 науковці платили собі щомісячну надбавку в 3-5 тисяч гривень. Серйозну науку на ці гроші не зробиш. В Польщі, наприклад, суми, що виділяються на проекти, вимірюються мільйонами злотих (десятками мільйонів гривень).

І продовжуючи про міжнародний досвід. Чи вдавалось вам співпрацювати з колегами-іноземцями? Якщо так, то які враження ви отримали? 

Я постійно працюю з іноземними колегами. Лише в цьому році до мене приїздили колеги з Польщі, Китаю, Канади, США, Австралії, Індії, Швейцарії. Сам я в минулому році відвідував Австрію, Францію, Китай, Польщу, Швецію.

Леонід Шумлянський. Джерело: фото зі сторінки у Facebook.

Враження – вони такі самі люди, як і ми (хіба що китайці, відповідно до свого менталітету, стоять дещо осторонь). Нічим не розумніші від нас. Але мають набагато більше можливостей в плані науки. І, відверто кажучи, працюють набагато більше багатьох з нас. У них – шалена конкуренція. Щоб втриматися в команді «вищої ліги», постійно слід доводити свою потрібність.

Я не мислю свого наукового життя без співпраці з закордонними колегами. Як на мене – це єдина можливість серйозно займатися наукою в Україні. Про що можна казати, якщо рядовий аналіз гірської породи коштує 50 доларів? А для написання хорошої статті необхідно виконати аналізів на десятки тисяч доларів? Я вже не кажу про польові роботи, участь у конференціях тощо.

Ну і, звісно, така співпраця дає можливість мандрувати світом, жити в різних країнах, досліджувати світ. За своє життя я тривалий час жив у 8 різних країнах (крім України). Таке життя, звісно, трошки втомлює, але вже через півроку без мандрів їх починає бракувати.

Які ваші життєві цінності та пріоритети? Можливо туди входить й реалізація якоїсь наукової мрії?

В людях я ціную прагнення щось зробити у своєму житті. Чогось досягти (корисного для суспільства, а не для однієї окремої особи). Буває так, що у людини немає особливих можливостей, але в їх міру вона прагне чогось. Я гадаю, що таке прагнення заслуговує на повагу та підтримку.

Особливих «наукових» мрій в мене немає. Для мене важливо щоб те, що я роблю, було цікавим для мене самого. Є мрія побувати на всіх континентах, особливо хотілось би відвідати Антарктиду та Гренландію. Хотілось би викласти результати своїх робіт в книзі, але це ще не на часі. І нерідко я замислююся над тим, що варто було б написати якусь науково-популярну книжку про геологію. В роки мого юнацтва науково-популярної літератури, і доволі високої якості, було достатньо. Мені здається, що зараз відчувається певний брак такої літератури. Але не певен, чи вистачить в мене хисту на таку роботу. І є мрія побачити колись Україну вільною країною.

І більш філософське питання: що б ви порадили собі у свої 20 років? Нас читають багато студентів, можливо ваші побажання будуть актуальними та навіть вплинуть на чиєсь майбутнє.

Головна порада: не гайте час. В молодості здається, що часу багато, і що так буде завжди. На жаль, це не так. Кожного дня робіть хоча б маленький, але крок уперед. І вчить англійську мову. Без цього серйозних досягнень у вас не буде.

Сподобалась стаття? Придбайте нам , а ми напишемо ще.
Повідомити про помилку: підкресліть текст та натисніть CTRL+Enter або
Вероніка Кисіль
  • 28 записів
  • 0 дописів
Людина з широким колом діяльності. Вероніка вивчає популяризацію науки в Україні. Цікавиться нанотехнологіями, молекулярною біологією та нейрокогнітивними технологіями. Випускниця видавничо-поліграфічного інституту НТУУ "КПІ".