ПРИХОВАТИ

Молодіжна наука: in memoriam – Володимир Шелухін

У цій статті, спираючись переважно на особистий досвід голови Ради молодих вчених, а також залучаючи інші джерела, спробую окреслити поле проблем, через які молодіжна наука виглядає непривабливою для молодих учених і підштовхує їх у професійному виборі до соціології «поза університетом».

Карл Шпіцвеґ Бідний поет

Карл Шпіцвеґ “Бідний поет” (1839). Джерело: svoye.wordpress.com

Пропонований матеріал не про те, чому Ви обираєте не займатися наукою, а про те, чому часто не займатися наукою Вас змушує відсутність іншого вибору. У цій статті, спираючись переважно на особистий досвід голови Ради молодих вчених (РМВ) факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка та члена Правління РМВ зазначеного університету, а також залучаючи інші джерела, спробую окреслити поле проблем, через які молодіжна наука виглядає непривабливою для молодих учених і підштовхує їх у професійному виборі до соціології «поза університетом» замість фундаментальної науки. Я свідомий того, що мої висновки не можуть бути всеохопними, проте, гадаю, їх може бути цілком достатньо, аби спровокувати дискусію. Сама ж дискусія – на часі.

Хоча у статті в основному йтиметься саме про Київський університет, це не означає, що її спостереження та висновки не піддаються перенесенню на загальніший рівень. Щонайменше тому, що модель організації науково-дослідної діяльності Київським університетом в цілому і молодіжної науки зокрема, а також модель взаємодії адміністрації зі спільнотами студентів та молодих вчених досі лишаються взірцем для багатьох українських ВНЗ, чимало з яких хотіли б запровадити (чи вже впроваджують) щось подібне в себе. Це пов’язано не тільки з рейтинговим статусом Київського університету, але і з адміністративним впливом університетської адміністрації на національному рівні[1], що підтримується великими обсягами державних фінансових надходжень.

Для українських університетів перелік організацій, що опікуються молодіжною наукою, є доволі типовим. Традиційно це були Наукові товариства студентів та аспірантів (НТСА), а не так давно з’явилися РМВ. Статус організацій лишався не до кінця визначеним і для адміністраторів навчального процесу, і для самих студентів/аспірантів. Єдина відмінність, яка закладалася в основу творення, полягала в тому, що РМВ не мала орієнтуватися на провадження наукової роботи зі студентами, концентруючись на аспірантах та молодих вчених, які були науковими співробітниками зазначених ВНЗ. Однак у ситуації поточної роботи таке розмежування не завжди спрацьовувало.

Масштабні зміни, чи радше їх обговорення, спровокували пошук нових стратегій організації молодіжної науки, що означає зміну правил гри для самоврядних та дорадчих структур. Останнє слово поки за адміністрацією університетів, позаяк саме вона розподіляє ресурси. Причому нова активність адміністративного складу університетів здебільшого супроводжується старими відмовками: брак коштів, орієнтація на організаційний розрив у функціонуванні студентських організацій та організацій молодих вчених, потреба комодифікації науки. На думку адміністрації, студентські організації та організації з профілем опіки над молодіжною наукою можуть бути ефективними та привабливими, якщо вмітимуть залучати незалежні ресурси до своєї діяльності. Зрештою, організації вимушені це робити, адже на інше сподіватися годі. Єдиним ресурсом, наданим НТСА/РМВ, є хіба що світло, яке вмикають під час заходів в університетських корпусах. Аби не здатися академічним реакціонером, я спробую розглянути два аспекти: 1) чи справді ресурси відсутні на місцях і 2) в яких інституційних рамках можливе залучення студентськими та аспірантськими організаціями незалежних ресурсів для їхнього функціонування. Вважаю перше питання особливо гострим і зовсім не очевидним за відповіддю, а тому, перш ніж включати у дискусію аргументи щодо потреби пошуку незалежного фінансування, напевно, варто спробувати все ж таки розібратися з доступом до ресурсних джерел організації науки на місцях.

Останнє слово поки за адміністрацією університетів, позаяк саме вона розподіляє ресурси.

Ні юдея, ні елліна: старий досвід на новий лад?

Скажу більше, навіть на «загниваючому капіталістичному Заході», тьмяне відображення якого в нашій свідомості слугує за взірець, фінансування ініціатив самоврядних студентських[2] товариств здійснюється головним чином за рахунок бюджетних коштів закладів, які функціонують на базі університетів. Для прикладу, Оксфордський університет дає можливість долучитися студентам до діяльності понад 150 офіційно зареєстрованих багатопрофільних товариств[3], мережею яких він обплутаний: від національних (Українського, Французького, Німецького чи Чилійського), профільних (Географічного, Антропологічного, Геологічного, Психологічного), міжгалузевих (Товариства з міграційних студій, Товариства права та релігії) до «клубів за інтересами» (ЛГБТ-товариства, Товариств Гаррі Поттера, нумізматів, толкієністів, класичного фентезі) чи навіть політичних (Консервативної асоціації). Кожна така організація, що проходить порівняно нескладну процедуру реєстрації у Комітеті клубів (The Clubs Committee), одержує право претендувати на точкове фінансування для своїх заходів від цього комітету. Комітет клубів із свого боку традиційно приблизно наполовину фінансується самим університетом через сектор планування й розподіл ресурсів, що є підрозділом університетської адміністрації (The Planning and Resource Allocation Section). Оскільки це джерело лишається найбільш стабільним, то у щорічних звітах керівництво комітету окремим показником оцінює, як змінилися в порівнянні з минулим роком фінансові надходження за рахунок сектору планування[4]. Інша частина фінансування – це щорічні надходження з коледжів: однією з умов реєстрації товариства є можливість членства у ньому студентів та аспірантів різних профілів і підрозділів, і це підстава для комітету сподіватися на фінансову підтримку з боку всіх університетських підрозділів. Але Оксфордський університет, як і багато інших британських університетів і взагалі університетів англосаксонської традиції, – це конгломерат автономних підрозділів (“a collegiate university”), об’єднання різноманітних коледжів, що мають не лише дослідницьку, але й фінансову автономію. Українська система вищої освіти вертикальна й жорстко централізована, її підрозділи (факультети та інститути) не мають ані власних банківських рахунків, ані самостійних бюджетів: їхні фінансові потоки проходять через університетські рахунки. Отже, якщо уявити британську модель фінансування самоврядних організацій в українських реаліях, це означатиме, що вони фінансувалися б на 100% за рахунок університетського бюджету. Тому що в українських реаліях кошти підрозділів і кошти університету – це одне й те ж.

Щойно засноване та зареєстроване товариство може претендувати на стартовий грант у 200 фунтів стерлінгів для налагодження роботи, при цьому чим довше існує певне товариство з традицією постійної діяльності, тим на вищу суму підтримки воно може розраховувати в майбутньому[5]. Так, новозасновані впродовж 2013-2014 рр. Бангладешське товариство, Товариство Латинської Америки і Товариство з міграційних студій одержали на розвиток стартові гранти по 200 фунтів, котрі мали бути витрачені на те, на що їх традиційно витрачають такого роду організації: панельні дискусії, семінари, презентації, ба навіть поетичні читання. А, наприклад, більш тривале за часом існування Товариство синтетичної біології отримало 500 фунтів для організації фахового конкурсу та серії професійних семінарів.

Українська система вищої освіти вертикальна й жорстко централізована, її підрозділи (факультети та інститути) не мають ані власних банківських рахунків, ані самостійних бюджетів: їхні фінансові потоки проходять через університетські рахунки.

Товариства, якщо й шукають фінансову чи організаційну підтримку незалежно від сектору планування та розподілу ресурсів чи коледжів, то знаходять її здебільшого в межах самого університету (sic!). Зокрема Оксфордське товариство бібліофілів – студентська організація, що фінансово та організаційно підтримується Центром дослідження книги Бодліанської бібліотеки[6]. Відповідно, може розраховувати на її приміщення для проведення заходів, на її папір у канцелярії, на її ксерокси, на посмішки її співробітників і, звісно, кошти.

Гаррі Поттер
У Оксворді навіть товариство Гаррі Поттера може претендувати на стратовий грант у £200. Джерело: svoye.wordpress.com

Так, можливо, це виглядає парадоксально, але на батьківщині модерного капіталізму студентські ініціативи не самоокупні й спонсоруються. Без сумніву, наявна конкуренція за розподіл ресурсів між спортивними та неспортивними організаціями, товариствами наукового профілю та розважальними. Можна виявити немало організаційних недоліків, не спрацює тільки один: напрочуд популярний аргумент, мовляв, їхні фінансові можливості більші за наші.

Як не дивно, автор цих рядків не належить до когорти тих, хто завзято лає недофінансування науки. У нашому випадку йдеться про організацію молодіжної науки, а не про саму наукову діяльність. Не заперечуючи проблеми недофінансування, в українських реаліях я не вважаю її першочерговою. Проблема в іншому – у відсутності механізмів доступу до тих коштів, котрі de jure на організацію молодіжної науки вже передбачені. У відсутності інституціоналізованих і прозорих механізмів доступу до вже наявних ресурсів з боку таких організацій, як РМВ, від яких найбільше залежить розвиток молодіжної науки.

Так, скажімо, бюджетом Київського університету за 2014 р. на органи студентського самоврядування було виділено[7] 1633,7 тис. грн, із яких близько 40%, а саме, 651,9 тис. грн мали бути витрачені на «проведення наукових студентських з’їздів, симпозіумів, конференцій і семінарів». Приблизно 8% – 126,7 тис. грн – «капітальні витрати», тобто витрати на розвиток, умовно кажучи, інвестиція «в майбутнє». Причому окремою статтею біля 32% – 528,4 тис. – проходять зарезервовані витрати на придбання обладнання й інвентарю для самоврядних організацій.

Автор цих рядків не належить до когорти тих, хто завзято лає недофінансування науки.  Проблема в іншому – у відсутності механізмів доступу до тих коштів, котрі de jure на організацію молодіжної науки вже передбачені.

Насправді сума на молодіжні наукові заходи для університету з бюджетом у майже мільярд гривень незначна і складає тільки 0,07% від сукупних витрат. Тобто такий стан справ, який існує, нікого недоїдати не змусить, урізання зарплат чи надбавок штату не обумовить, причиною викручування останніх лампочок у коридорах не буде, та на рівні організації молодіжної науки це, знову ж, в українських реаліях, суттєві кошти. Зважаючи на те, що супровід середньостатистичної конференції на близько 50 учасників на рівні підрозділу потребує порівняно невеликих сум, менше 3000 грн/захід (кави-брейк, друк матеріалів тощо), ці кошти можуть забезпечити щонайменше 217 молодіжних конференцій на рік. Якщо врахувати, що в університеті 24 факультети та інститути, виходить, що кожен із них міг би провести протягом року по 9 наукових молодіжних конференцій. Для невеликого соціологічного факультету, який має дві традиційні щорічні конференції, зорієнтовані на студентів і молодих вчених, потреби в такій кількості немає. Але одержання фінансування для організаційних комітетів могло б надати можливість скасувати організаційні внески для учасників, а таким чином посилити вимоги до відбору тез, та й розширити саму палітру заходів за рахунок запрошення іноземних лекторів та проведення майстер-класів для учасників від провідних фахівців у своїх галузях. Ні для кого не секрет, що в умовах конференцій за схемою «я плачу – я доповідаю» комітети приймають до друку все, що надходить, бо кожен зареєстрований учасник – це кошти, які потрібні для друку збірників, для купівлі кави, цукру та цукерок. Члени комітетів п’ють «Барбовал», тихо лаються, рвуть волосся на голові, дряпають нігтями стіл, але терпляче редагують тези, які в результаті все одно підуть до друку, з такою ж певністю, з якою репутація членів редколегій полетить до біса, якщо ті збірники хтось ще читатиме.

українська наука карикатура
svoye.wordpress.com

Члени комітетів п’ють «Барбовал», тихо лаються, рвуть волосся на голові, дряпають нігтями стіл, але терпляче редагують тези, які в результаті все одно підуть до друку, з такою ж певністю, з якою репутація членів редколегій полетить до біса, якщо ті збірники хтось ще читатиме.

Те ж саме стосується організації супровідних заходів конференцій. Усе, що вдається влаштувати на пристойному рівні, – запрошення почесних гостей, авторитетних лекторів, котрі додають динамічності подіям (круглим столам, дискусіям та відкритим лекціям), котрі конструктивно доповнюють роботу секцій із доповідями, – є найчастіше здобутком ентузіазму та мобільності самих голів РМВ і кооперації з науковцями старшого покоління. Інколи можливість запросити якусь значну фігуру в якості лектора є щасливим збігом обставин. Але це дуже слабка підстава для стабільного забезпечення розвитку молодіжної науки.

Наскільки мені відомо, подібна ситуація і з «дорослою» наукою, де конференції так само супроводжуються витратами, але фінансуються у дивний спосіб. Унаслідок включення заходу до плану Наукової частини витрати на нього de jure відшкодовуються за рахунок університетського бюджету. Насправді ж внески з учасників збираються організаційним комітетом (сума рідко коли перевищує 2000 грн) і проходять через університетський рахунок, за користування яким ще й знімається певний відсоток із суми, передбаченої підрозділу в якості компенсації. Тобто використання офіційних каналів лише зменшує кількість коштів, залучених оргкомітетом. Підрозділ, діючи за таким алгоритмом, не тільки не одержить додаткової компенсації, але й втратить на тому, що сам зібрав незалежно від університетського бюджету. Університет не виділяє гроші з фондів, статті яких передбачають фінансування наукової роботи, а фінансує проведення факультетської чи інститутської конференції коштами самого факультету/інституту, які той збирає із учасників. За такою схемою можна офіційно оформити у звітності використання коштів на організацію заходу, а фактично їх не надавати.

Не маю відомостей, чи така ситуація поширена в університеті, та на 2015 р. план-графік наукових конференцій, поданий НДЧ на затвердження ректору, передбачав 47 заходів (кошторис кожного, за негласною традицією, міг бути на середньо-мінімальному рівні 2000 грн). Якби ці заходи переклали на організаційні комітети конференцій підрозділів[8], заощадили б близько 94000 грн на рік.

Підрозділ чи громадська ініціатива?

Інституційний парадокс таких структур, як РМВ полягає у внутрішній невідповідності формального статусу фактичним порядкам функціонування, адже вони діють як громадські організації – спільноти, що, не переслідуючи комерційних цілей, об’єднують зацікавлених осіб на підставі спільних інтересів (у цьому разі – наукових і кваліфікаційних), проте юридично виступають в якості університетських підрозділів, здебільшого дорадчих органів при Вчених радах. РМВ – це голий король: він має статус підрозділу, але не має ресурсної опори, котру належало б мати офіційному підрозділу. Такий статус не дає підстав розраховувати на залучення фінансування з незалежних джерел. Нерідко благодійні фонди підтримують організацію конференцій чи семінарів або ж друк якихось видань. А втім, більшість грантів, які гіпотетично можна було б залучити для сплати гонорарів за виступ лектора чи проведення майстер-класів, розраховані на громадські об’єднання.

От, наприклад, авторитетний грантодавець, яким є Представництво Фонду Гайнріха Бьолля в Україні, підкреслює, що не підтримує проекти, котрі «дублюють функції державних установ»[9]. Під цей пункт потрапляє підрозділ (sic!) ВНЗ державної форми власності, який має конкретну функцію – організацію навчального та науково-дослідного процесу й діяльності, зокрема через організацію конференцій та семінарів. І потенційному грантодавцю не дорікнеш в аргументованості: окрім того, що статус у такого заявника невідповідний, ще й університетський бюджет передбачає фінансування на такі заходи. Інша справа, що потенційному грантодавцю невідома важлива деталь: нормативна база розподілу коштів в університеті не передбачає формалізованого порядку клопотань про одержання фінансування.

Якщо вже претендувати на незалежне фінансування, то ліпше виступати в якості незареєстрованої ініціативної групи: це простіше, ніж організації, якою є РМВ, але який тоді сенс в існуванні організації, афіліація з якою лише ускладнює пошук ресурсів?! Будь-який студент, що студіює соціологію, знає: функція корпоративних акторів – в акумулюванні ресурсів, які неможливо акумулювати на індивідуальному рівні. В аналізованому нами випадку маємо протилежне: формальна структура блокує доступ до незалежних ресурсів. Що стосується комерціалізації, то легше комерціалізувати науку, ніж організацію науки. Зрештою, комерціалізація засадничо потребує усамостійнення. Однак адміністрація, попри бажання першого, не хоче гарантувати другого.

Якщо вже претендувати на незалежне фінансування, то ліпше виступати в якості незареєстрованої ініціативної групи: це простіше, ніж організації, якою є РМВ, але який тоді сенс в існуванні організації, афіліація з якою лише ускладнює пошук ресурсів?!

Зрозуміло, що канали фінансування для РМВ і як громадської організації, і як підрозділу – закриті. Тож усе зводиться до ентузіазму окремих активістів, власне, понад рік саме так і було. Питання лише в тому, як довго ґрунтована на такому ентузіазмі кооперація може тривати?! Нам не доведеться надмірно розмірковувати з цього приводу, оскільки відповідь на це питання вже надана завдяки експериментальній соціології та поведінковій економіці: дуже недовго. Незалежно від характеристик групи, здатність до кооперації з кожним наступним кроком, якого та потребує, зменшується разом із потенціалом до інтеграції групи[10].

Проблема безбілетника та кілька кафкіанских сюжетів

Як відомо, «безбілетник» – це метафора актора, що користується суспільним благом, твореним завдяки колективній дії, водночас уникаючи участі у ній. Якщо РМВ має статус підрозділу і від нього в наказовому порядку очікують організацію конференції, то ймовірно, що в тій чи іншій формі вона буде включена до плану НДЧ та організована. У свою чергу студент, котрий, наприклад, планує вступати до магістратури чи аспірантури і має намір одержати додаткові бали для вступу, долучається в якості учасника до такого заходу, одержавши свою конкретну вигоду. І долучитися до участі в заході він більш мотивований, аніж долучитися до його організації. Адже РМВ чи ще хтось все одно зробить «свою» роботу. Активісти, що на громадських засадах займаються організацією академічних заходів, опиняються в ситуації, добре описаній соціологами, що експериментально вивчали потенціал кооперації в малих групах: у групі той актор, який забезпечує її інтеграцію, виграє не більше за інших, навпаки, пройшовши всі кола бюрократичного пекла, навіть відчуває себе невдахою. Чимало студентів та аспірантів вважає, що РМВ «має» забезпечувати цю діяльність, причому це забезпечення існує як щось зовнішнє щодо них. Ця «своя» робота насправді є спільною роботою всіх тих молодих учених, які мають інтерес до наукової діяльності. Вона не є й ніколи не буде простою функцією бюрократичного наказу чи річного плану.

Підсумок: є організації, але немає спільнот. Такі структури, як РМВ не здатні формувати колективну ідентичність у своїх членів. На симптоми може вказати досить багато фактів. При організації заходів голови спираються на своїх колишніх сусідів по кімнатах зі студмістечка, однокурсників чи молодих учених, із якими в них тісні дружні стосунки. У них як у голів «підрозділів» практично немає субординаційних механізмів, зокрема й санкцій для тих, хто, беручись виконувати якийсь сегмент роботи, полишає її без пояснень. Тобто мережа обміну та підтримки формується не завдяки організації, а завдяки кожному конкретному голові. Але найбільш прикметною є неможливість таких організацій самовідтворюватися. Неможливість скликати загальні збори РМВ підрозділу, аби провести вибори, бо кандидати просто відсутні. Найбільш талановиті та перспективні молоді вчені, з якими особисто мені доводилося спілкуватися, орієнтовані виключно на індивідуальні стратегії досягнення успіху, що не передбачають ніяких форм кооперації на рівні свого підрозділу. Вони радше схильні шукати якісь програми чи стипендії, фінансовані іноземними фондами, ніж закачувати рукава і братися за організацію молодіжної науки на своєму власному факультеті. Але ми всі так чи інакше ошукані. Адже нині хіба дітей у школі вчать, що Ньютону на голову впало яблуко – і він «винайшов» закон. Сучасна наука твориться у колективах, стаючи наслідком кооперації різноманітних високоорганізованих груп. Стратегія академічного індивідуалізму – вимушена і до того ж ілюзорна. Тому що кінець кінцем якась частка молодих учених, що її дотримуватиметься, таки втрапить у колективи, щоправда, цілком імовірно, що не в Україні.

карикатура українська наука
svoye.wordpress.com

Конформісти та академічні індивідуалісти, зрештою, несуть на собі частку відповідальності за ту ситуацію, що склалася з організацією молодіжної науки. Вони ж не пропонують власної візії, а діяльність нерідко провадять автономно від самого університету. То з якого дива слід очікувати, що, розподіляючи бюджет, вчена рада має керуватися розумінням цієї їхньої діяльності?!

Сучасна наука твориться у колективах, стаючи наслідком кооперації різноманітних високоорганізованих груп. Стратегія академічного індивідуалізму – вимушена і до того ж ілюзорна.

Університети, тим не менше, схильні фінансувати той сегмент студентського самоврядування, що не пов’язаний із науковою діяльністю: студентські парламенти чи функціонально відповідні їм структури. Думаю, причини цього не лише у зобов’язальній силі закону[11], але й у тому, що ці структури, активісти яких – загалом студенти молодших курсів, просто не порушують таким проблем, як механізми внутрішнього перерозподілу коштів. Фінансуючи якесь університетське телебачення, видаючи папір для квесту чи сприяючи заходам, котрі мають вбивати в голови студентів переконання щодо необхідності комодифікації навчального процесу, адміністрація не лише одержує імунітет від критики (ми ж стільком заходам сприяємо!), але й убезпечує себе від серйозної дискусії про те, як можлива молодіжна наука.

Слід зауважити, що на інституційному рівні ведеться цілеспрямована політика відриву студентських ініціатив від ініціатив аспірантів та молодих учених. Новий статут Київського університету, схвалений у червні 2015 р., не лише не окреслив якогось зрозумілого статусу для РМВ, але й виключив із переліку базових для університету та захищених статутом таку традиційну організацію, як НТСА, яке, хоча й перебувало на жалюгідному рівні напередодні, навряд чи заслужило такий сумний фінал. Останнє, за новою редакцією статуту, фактично реорганізоване у НТС – Наукове товариство студентів у структурі студпарламенту – вже без аспірантів і без самостійного статусу, який мало блаженної пам’яті НТСА. Голова НТС – заступник голови студентського парламенту підрозділу з науки. Принаймні в цьому випадку зрозумілий алгоритм доступу до ресурсів: голова НТС підрозділу робить запит на голову парламенту, той/та своєю чергою – на голову парламенту університету, після чого вирішується питання про фінансову підтримку певної ініціативи з урахуванням виділених коштів на самоврядування у поточному році. Тільки якою може бути змістовне наповнення цієї «ініціативи» без взаємодії з аспірантами та молодими вченими? Адміністрація знайшла відповідь, створивши – поки лише на папері – новий орган, що має опікуватися молодіжною наукою: Наукове товариство студентів (курсантів, слухачів), аспірантів, докторантів і молодих вчених (НТСКСАДМВ), яке теж не входить до структури громадського самоврядування, не має гарантованої частки фінансування, як і РМВ, і не має обов’язкового представництва у Вченій раді, що його в кращі часи мало НТСА. Уся перевага НТСКСАДМВ перед РМВ у тому, що перше згадане в статуті.

Слід зауважити, що на інституційному рівні ведеться цілеспрямована політика відриву студентських ініціатив від ініціатив аспірантів та молодих учених.

На додачу процедура «демократичного формування» робить вказане товариство цілком залежним від адміністрації. І ця процедура лякає навіть більше, ніж громіздка абревіатура, позаяк його осередки формуються рішеннями конференцій трудових колективів університету та підрозділів, а не самими студентами, аспірантами та молодими вченими. Те, що «трудові колективи» в реаліях українських університетів виразно залежні від адміністрації, – здається, не гіпотеза, а факт. Положення теж затверджується конференцією трудового колективу, це ще й зробить його негнучким до змін[12]. Відповідно, проблема не в тому, що НТСКСАДМВ не діє, але в тому, що, навіть почавши діяти, навряд чи воно змінить ситуацію з організацією молодіжної науки. Взагалі сам факт, що самоврядні організації засновуються «згори», викликає подив і є симптоматичним для спільнот із дуже низьким мобілізаційним потенціалом. А волюнтаризм, коли адміністрація замість того, щоб залучити вже наявний потенціал і вже напрацьований досвід раніше створених структур, вигадує нові, викриває, наскільки нормотворчість відірвана від реальної ситуації організації молодіжної науки. Також прикметним є, що статут розглядає орган молодіжної науки не як самоврядний, а як продовження адміністрації, як підрозділ. Це перший крок, але статут не робить другого – не гарантує обов’язкової частки фінансування, що було б логічним для підрозділу. Самоврядні органи мають не лише гарантоване фінансування, але й більшу автономію, бо не залежні від конференції трудового колективу. Їм дозволено мати такий статус з одного боку тому, що університетській адміністрації ніяк не уникнути зобов’язальної сили закону, а з другого боку тому, що студентський парламент як організація в принципі не здатний бути рупором серйозної постановки питань на рівні університету. Відверто кажучи, це декоративний інститут.

Різні підрозділи РМВ взялися шукати в мінливому морі норм якісь острівці стабільності. Одні підпорядкували собі НТСА (згодом вже скасований орган), інші ототожнили себе через представницькі збори з НТСА, тим закинувши на свої плечі тягар роботи зі студентами та організації для них наукових заходів. Як наслідок, завдяки новому статуту виник ризик, що молоді вчені, чиї РМВ пішли таким шляхом, стануть підлеглими голів студентських парламентів, якими в університетських реаліях рідко обирається студент вище третього курсу бакалаврату.

Безпросвітна бюрократична тяганина, набираючи дедалі виразніших кафкіанських контурів, провокувала обґрунтований сумнів у перспективах організацій, які опікуються молодіжною наукою. Ішлося про можливість їх існування у бодай якійсь формі. І я не можу описати тієї ейфорії, яку викликало серед голів РМВ підрозділів університету схвалення Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність»[13], стаття 24 якого легалізувала РМВ. Вітаючи це рішення, що стало результатом, зокрема, наполегливої роботи колег в РМВ при Міністерстві освіти і науки України, особисто я налаштований більш песимістично, оскільки закон зовсім не змінює вже наявного статусу і залишає РМВ «дорадчим колегіальним органом» при Вченій раді[14], відірваним від студентів і полишеним на поталу адміністрації. І все ж у тих умовах, в яких РМВ існувало досі, будь-яка кинута нам кістка з великою ймовірністю може перетворитися на тотем. Існує упередження, ніби адміністрація університетів має займатися розвитком науки. Проте адміністрація має адмініструвати. А створення умов для розвитку молодіжної науки – це здебільшого завдання мережі різноманітних організацій, товариств, які об’єднують студентів і молодих вчених, діючи на базі університетів.

Безпросвітна бюрократична тяганина, набираючи дедалі виразніших кафкіанських контурів, провокувала обґрунтований сумнів у перспективах організацій, які опікуються молодіжною наукою.

Отже, закон лишає status quo. Багато що залежатиме, вочевидь, від інсайдерських дій на рівні РМВ при Міносвіти, адже закон зобов’язує Кабінет Міністрів підготувати типове положення про роботу РМВ, на яке орієнтуватимуться РМВ усіх українських університетів. У свою чергу Кабінет Міністрів неодмінно здійснюватиме таку діяльність, спираючись на рекомендації з Міносвіти. Однак інсайдерська діяльність, попри свою вагу, не призведе до творення умов для колективної дії чи академічної мобілізації, яка може генеруватися лише в самих університетах. Тож організаційна кооперація студентів, аспірантів та молодих учених конче необхідна з огляду на кілька обставин. По-перше, вертикаль залежності від адміністрації зростає прямо пропорційно підвищенню кваліфікаційного рівня/академічного статусу і, відповідно, знижується зі зниженням рівня та статусу: від молодих вчених, які є науковими співробітниками факультетів та інститутів, через аспірантів, тиск на яких можливий з боку кафедр, до студентів, процес відрахування яких на сьогодні найбільш ускладнений. Це обмовлено залежністю фінансування підрозділів від кількісних показників набору, відповідно – супровідну боротьбу підрозділів за бюджетні місця та контракти. Тому у разі конфлікту з адміністрацією стосовно ресурсних питань з усіх трьох вказаних груп саме щодо студентів найскладніше застосувати адміністративні санкції. По-друге, студенти мають ширші можливості самоорганізації, які нормативно гарантовані (це і обов’язкова частка фінансування для самоврядування, і незалежність від примусу трудового колективу у формальних питаннях). По-третє, цілком наївно сподіватися, що студенти можуть займатися «науковою» роботою без кооперації з тими, хто досвід цієї наукової роботи вже має. І, ніби усвідомлюючи ці обставини, адміністрація намагається всіляко створити умови, аби студенти існували окремо, розважаючись «сушками», телебаченням та КВК, а аспіранти – окремо, організовуючи якісь маргінальні семінари чи конференції.

університет
svoye.wordpress.com

Безсумнівно, це складне питання вимагає ґрунтовного вивчення. Проте окреслю деякі можливі кроки:

Відповідальна за молодіжну науку організація, як би вона не називалася і в якій формі б не існувала, повинна об’єднувати і студентів, і аспірантів, і молодих вчених, які є університетськими співробітниками, та виокремлювати для них робочі секції, беручи до уваги статусні та професійні особливості кожної групи;

Така організація повинна мати гарантовану частку фінансування з університетського бюджету, причому в сьогоднішніх реаліях зовсім немає потреби виділяти «додаткові» кошти на молодіжну науку, достатньо створити чіткі та прозорі процедури доступу до тих ресурсів, котрі університет, як він заявляє, виділяє на зазначений напрям. Більше того, повертаючись до обговорення ресурсної бази молодіжної науки, нагадаю про капітальні витрати на підтримку самоврядних ініціатив, які б за умов децентралізації управління фінансовими потоками на рівні університету могли бути розміщеними на окремих рахунках, найпростіше у формі депозитів, відсотки з яких слугували б мінімальною підставою для планування власної діяльності незалежно від бюджетної ситуації кожного наступного року. Існування статті капітальних витрат для самоврядних студентських організацій без фінансової децентралізації – переважно декоративне, адже самі ці організації не розпоряджаються коштами, а тому не можуть їх враховувати в стратегічному плануванні.

Відповідальна за молодіжну науку організація, як би вона не називалася і в якій формі б не існувала, повинна об’єднувати і студентів, і аспірантів, і молодих вчених.

Але поки ми наважимося говорити про потребу цих чи байдуже яких кроків, чимало соціологів, як і чимало інших науковців, полишивши академічну сферу, поповнить ряди тих, хто вимушено творить свою професію «поза університетом». У добру путь!

Володимир Шелухін

Примітки

[1] Так, ректор Київського університету вже понад шість років очолює Спілку ректорів вищих навчальних закладів України. Про зазначений вплив свідчить вже хоча б такий непримітний факт: адміністрування веб-сайту СРВНЗ здійснюється на базі домену Київського університету, та й сама юридична адреса Спілки – легендарний Червоний корпус. Статут СРВНЗ/ http://www.vnz.univ.kiev.ua/files/0009_Statyt%20sait.PDF – С. 2.

[2] Коли говоримо про студентів, маємо на увазі також і аспірантів (postgraduate students). 

[3] Student Societies List at the University of Oxford/  http://www.ox.ac.uk/students/life/clubs/list

[4] Annual Reports (2012-2013, 2013-2014) of the Clubs Committee at the University of Oxford/  https://www.admin.ox.ac.uk/clubs/annualreports/

[5] Grants: guidance and criteria/ https://www.admin.ox.ac.uk/clubs/registeraclub/applyforaclubsgrant/

[6] “The Society is generously sponsored by the Center for the Study of the Book, Bodleian Library, Oxford”. Oxford University Society of Bibliophiles/ http://oxfordbibliophiles.strikingly.com/

[7] Звіт ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Л. В. Губерського: доповідь на конференції трудового колективу Київського національного університету імені Тараса Шевченка 26.12.2014 р.. – К.: КНУ імені Тараса Шевченка, 2014/ http://www.univ.kiev.ua/pdfs/zvit/Zvit2015.pdf – С. 248; 259-260.

[8] Наказ про затвердження плану-графіку та обсягу витрат на проведення наукових, науково-практичних, науково-теоретичних конференцій, наукових шкіл-семінарів у 2015 році // НДЧ Київського національного університету імені Тараса Шевченка/ http://science.univ.kiev.ua/news/official/2000/ Наказ містить окремим пунктом згадку про відшкодування за рахунок оргвнесків.

[9] Конкурс малих грантів 2015р. Представництво Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні/ https://ua.boell.org/uk/2015/02/11/konkurs-malih-grantiv-2015

[10] Ostrom E. A Behavioral Approach to the Rational Choice Theory of Collective Action: Presidential Address, American Political Science Association, 1997 // The American Political Science Review. – Vol. 92, №1. – 1998. – p. 1-22.

[11] Гарантована частка фінансування з університетських бюджетів на органи студентського самоврядування закріплена на рівні не нижче 0,5% від річного бюджету університету – див. Закон України «Про вищу освіту»/ http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu

[12] Див. с. 31-32 Статуту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (нова редакція) від 19.06.2015 р. / Київський національний університет імені Тараса Шевченка/ http://www.univ.kiev.ua/pdfs/statut/statut-27-07-15.pdf

[13] Усі дискусії пов’язані з цим його проектом: Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про наукову та науково-технічну діяльність”» станом на 26 квітня 2015 р../ http://civic.kmu.gov.ua/consult_mvc_kmu/uploads/attach-2527-815538318.pdf

[14] Про це див. додатком до Наказу ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 17.02.2014 р. «Про створення Ради молодих науковців». Положення про Раду молодих науковців/ http://rmn.knu.ua/regulations-rmn/

Total
0
Shares
0 Shares:
Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Перегляньте також